Цю козацьку думу я записав цього літа у смт. Холми Корюківського району від місцевого лікаря - Віктора Охріменка. Колись у дитнстві її розповів малому його дід - відомий жартівник та боярин (по-теперішньому тамада), а також знавець народних традицій. Декілька разів, примушував він Віктора розповідати її, аж поки той не завчив її напамять. Пройшли роки, армія, робота і все дума забулася. Але одного разу, після вечірнього тренування східними одноборствами на Віктора зійшло осяяння він згадав думу, вранці швиденько записав її. Питається Дніпро сивий у Десни й Дунаю: "Де ж це ділись козаченьки? Щось давно немає! Чи земелько їх накрила.вода поковтала, чи хвороба покосила, чи орда напала?" І тоді річки вкраїнські Дніпру відповідають: "Так, давно вже козаченьків люди не видають. І земля їх заховала, і вода забрала, І чужа страшна чужа орда на порох стирала. Не боялась нічого козацька голота Ні хвороб, ні орд чужинських, ні води й болота. Та роздори і зневіра у власнії сили розтрусили все козацтво, лицарство скосили." І тоді пита Славута у річок вкраїнських: «Невжо спливла за водою слава запорізька?" Кажуть Либідь, Десна й Дністер і Дунай і Удай: "Ану, батьку, стишуй хвилі і уважно слухай. Чуєш, он козак Мамай жалібно співає, на бандурі подорожню грає-виграває, по старим шляхам козацьким стиха походжає нй могилах запорожців Мамай промовляє: - Гей, кобзо-бандуро моя! Дружина моя мальованая! Чи тебе в степу спалити й попіл розтрусити, чи на цій горі-могилі тебе положити, Будуть буйні вітри по степу літати твої струни жалібно торкати-чіпати. Не знаю бандуронько де тебе подіти. А може тебе ще почують наших онуків діти. Про Крижочерт чи Колохрест хай хто хоче слуха, Зрозуміє той, хто має голову І вуха. Заховаєм в цюю пісню все,що ми умієм. Хай на коні козацькому в ній скаче надія. Ти на власний шлях ступаєш, та його не обираєш. Це він сам обрав тебе. Куди дійдеш приведе. Він стрілою може здатись, може як змія звиватись, та найшвидше до мети зможеш тільки ним дійти. Цей шлях зможе тебе привести до небес на вершину гори. І коли до вершини дійдеш, третім оком ти бачить почнеш. Твоїх троє пізнають очей І прямий бік й зворотній речей. Поміж крайнощів, правд протилежних, серед різних стихій незалежних твій шлях власний і шлях всього світу продяга між весняного квіту, серед ЛІТНІХ лугів зелених, серед ОСІННІХ ЛІСІВ вогнених, по чорній землі зимовій, по райдузі кольоровій. Вчений ти чи мислитель, митець чи лицар-воітель підперезуйся поясами усіма семи кольорами. По два кроки роби І зростай, старих звичаїв не забувай. Тим,хто дав тобі – повертай від багатства свого десятину, щоб не втратити більшу частину. Про поступовість "новик" має дбати, раз лівою,раз правою ступати. Частіш на позорищі "жовтяку" бувати І від старших козацькі порядки й псалми переймати. "Сокіл" справді у боргу не буде залишаться. Але головне,щоб він старався не стараться. "Яструб" же ні питвом,ні їжею не зловживає, козацькую штуку потроху кожен день вивчає. "Джура" про Колохрест дбає - першим він не нападає. Траплялось,Крижочерта діти не могли собою володіти. "Козак" не знає ні щастя, ні суму -Бо він свою думу давно передумав. "Характерник", як мала дитина -не боїться, ні вмирать, ні жить, знає -- рідна земдя-мати завжди прихистить. Таємницю Крижочерта"волхви" мають знати. Буть непереможеним - це не перемагати. Від приземленого і простого до високого й дуже складного по два кроки роби: зупини й зупинися, як було віднови,але й сам відновися. НОБИК,Сокіл ти,Яструб чи Джура, Характерник,Козак чи й Волхв, повертайся завжди до основ козацького вічного дуба. З тридцяти трьох основ, з коріння, через тридцять три покоління відродиться дух козацтва, коло козацького братства. Одні корінці в землі сидять. Про землю по них можеш узнать. Інші корінці стримлять у воді, по них взнаєш,як буть на ВІЙНІ. Ще одні в повітрі виснуть, щоб навчити тебе мислить. А ті,що тягнуться до сонця розкажуть,як знайти в душі віконце. По сходам праці йди,не озирайся, до храму мудрості помалу підіймайся. Чим більше сходинок пройдеш тим вище станеш. Та через дві ти не стрибай, своє життя не підганяй, себе сам не обманеш. Перш ніж вирушить на битву, заучи оцю молитву: Подумай Як будеш Хитрувати Оцінюючи Поступовість Кола І хреста Зібравши ЛІНОЩІ Рівновагу Хорса І Обертання Взаємопроникнення Руки й ноги на Шляху до Гори Вимірюють Вхід І ВИХІД Кулі Передню й зворотню. РІзностороинність Зброя Землі води вітру Й вогню Розгалудженістю Обіймає зміст Сила Швидкості І Рішучість Духу Віддзеркалюють Звичку Єдності протилежностей І Пустоту Співзвучності. Подумай,як від сильного ухилитись, щоб Із його слабкістю зустрітись. Миттєво вирішуй,що будеш робити -1 кидати, крутити хватати, чи бити. Спробуй суперника налякати, та не старайся зразу всього себе показати. Будеш добре воювати, як навчишся хитрувати. Ти тверезими очима все навколо обдивись. В розрахунку сили, часу й відстані не помились. Не злякає ратна справа, якщо битись зліва й справа, боком, передом і задом, І застрибом, і підсадом. Як у глеку молоко, в м'язах сила, в чині - рух, так у фляжці оковита, а в дужім тілі - міцний дух. Дихають легені, серце б'ється в грудях -так же призвичаїтись і до війни треба. В собі шукай пустоту, й доброту в людях. Звільнись від усього, й перш за все від себе. "Коло" чи "Очерт"- це невразливість, це просочування і поглинання. "Хрест",або "Криж"- це віддавання, повернення й розбивання. "Коло" нагадує пдесо^води, що спокійно на сонці іскриться. "Хрест" - подібний скелі із криці, що зірвалась з вершини гори. Хорс - бог Сонця ласкавий і добрий, що всередині тіла живе. Хто навчиться його віднувати той в бойовищах не пропаде. Аж чотири оболонки обвивають Хорс навкруг: твоє Тіло, Діло-рух,Слово-думка й Пам’ять-дух. Висота,ширина й довжина йдуть від Хорса й не знають меж. Та вимірів відвічі більше тих, в яких ти живеш. Ще про Хоре ти маєш дбати, щоб рівновагу зберігати. Можеш стати дяком,лиш переодягнись дяком. Виросте чуприна в тебе доки станеш козаком, "Своє тіло треба весь час гартувати, щоб навіть об черево зміг кий поламати. Коли ти вдихаєш і видихаєш, вогонь сили в своє тіло посилаєш. Будь-куди зумій звалитись І при цьому не забитись. Щоб кулак твій був твердий, землю, дошку й камінь бий. Гнучке тіло щоби мати, треба його розім'яти. Вчи й повторюй, щоб і сонний міг знати, як колоти, рубати, кидати, бити, спиняти, підсічкою, підрубкою із ніг валяти. Рухи захисту - листки, а нападу - пелюстки. З'єднай їх - отримаєш чудо-квітки. Як із квітів сплітають вінок, рухи з'єднуй у герця танок. Бий хоч лобом, хоч руками, дави пузом чи ногами, рви зубами й носом клюй, чим зумієш - тим воюй. Крапля до краплі - криниця. Соломинка до соломинки - копиця. Злидні до злиднів- бідак. Палець до пальця - кулак. Щоб військовим товаришем стати, треба буть готовим воювати будь-коли, будь-де, будь-як, будь-чим, хоч і ложкою в болоті ще й вночі. Готуватися будеш до бою - вітайсь зі світом, прощайся з собою. Навкруг Хорса обертай. Навкруг Хорса обертайся. Власний розум зупиняй. У собі не сумнівайся. Маєш вчасно відгадати, що суперник захотів. Поверни йому раніше, ніж він дать тобі зумів. У всі боки ногами руками махай, про кільце вогняне пам'ятай. Вогонь подовжить твій кулак. Козак без вогню не козак. Щоб позбутись кільця вогняного, наближайся впритул ти до нього. З кола вийди й вогонь загаси чи зайшовши його затопчи. Навкруг себе його ти розкидай чи під себе його затягни. На шляху, як побачиш вогонь, ти затисни його між долонь. Хочеш боком, іди чи рачкуй та дорогою далі прямуй. Наче Сонце прокрутись. Наче місяць повернись. Зупинися у чеканні чи замри в приготуванні. Будь-куди пересувайся, повзи,стрибай чи хитайся. Відстань маєш відчувати, щоб завжди відповідати, від ударів захищаться, зупинять чи ухиляться. Силу нападу візьми І на місце поверни. Чи землею остуди,чи водою закрути, чи в повітря запусти,чи у полум'ї спали. Зумій зустрічну силу зупиняти в точці Хорса всю зібрати й супернику повертати. Якщо вогонь не можеш зупинити, то дай йому повз себе пролетіти. Клубок ворожого вогню до тебе підкотився зроби щоб він в безодню провалився. Полежій ти чи нетяга, та запам'ятай одне: якщо в молот ув'язався - швидше рухайся, мов ртуть ні у чім не сумнівайся, там де треба вчасно опиняйся, І тебе булатна шабля обмине й навіть кулі стороною обійдуть. Хочеш іти прямо - іди і розвертай. Хочеш розвернутись - прямо проводжай. Тебе як тягнуть - то штовхай. Якщо штовхають - то тягни. Тягни, штовхай і повертай, у вимірах всих розверни. Якщо в скруті опинився, то живи лиш одним днем І гори не учорашнім і не завтрашнім вогнем. Як уступиш в герць кривавий -знай, життя твоє - це мить. Хай минуле не чіпає, а майбутнє не болить. Дрібні думки навчися відганяти І голову від "розуму" звільняти, щоб ні про що не відати, не знати. Духом рішучості серце заповнить зумій – тоді в вирі опинишся ти незбагнених подій. Спробуй розумно ти лінуватись. Більше встигати - менше старатись. Водним плесом себе уяви І всі рухи чужі повтори, віддзеркаль усе й поверни. До природи придивляйся і у неї научайся: Вода камінь обмиває, Гілка з себе сніг скидає, Скручена вірьовка приховує силу. Розбурхане море розхитує хвилю, Хвиля берег накриває й скелю високу штовхає. Камінь в скелю ударяє й кулею назад вертає, Он муха,що біля носа кружляє І надокучливо прилипає. Приліпись І ти до ворожого вуха наче та надокучлива муха. ЛІКТІ дивляться назад,наперед-коліна. Научися керувати й чужим й власним тілом. Від батька діти, від дітей - онуки. Гілки є у дерева, в мистецтв, у науки. На дереві Захисту - стійки і пересування. На дереві Нападу - кидки й наступання. Повалення і захвати, вузли й підбивання. Першим на ворога не нападай, силу його - на його ж направляй, ти наче дзеркало все відбивай І його ж зброєю,його ж карай. Твоя ВІДПОВІДЬ хай не тихенько лунає, а лавиною нестримною греблі розриває. З києм, бунчуком і штихом хай лиш ушкал нападе, києм, бунчуком і штихом ушкалу і попаде. Келепа і карбачі, і оскепи й рогачі, шаблі, списи і мечі, канчуки і нагаї, ланцюги, ціпи, киї, сулиці і маслаки, батоги і булави, шестипери й топірці, галябарди й ремінці – зброї дуже є багато і про неї маєш дбати, знати як в руках тримати. Зброя може бути як земля тверда, легка як повітря, як вода стрімка, гостра і разюча як вогонь швидкий, все ж ти знай, що всяка зброя - це продовження руки. Віру маєш поважати рідную батьківську але треба пам'ятати й стару прадідівську. Дощ з хмарини накрапає, ріка в луках протікає, через тріщину у скелі трава проростає, птахи кожен рік в вирій вилітають, лицар за рідну землю на Січ буде ходити І ніщо не зможе всього цього зупинити. Якщо в битві сильний ворог тобі протистоїть, то пам'ятай, він б'ється не з одним тобою бо з тобою Бог І Світ. СКІЛЬКИ МИ ЧОГО берем - стільки й повертаєм. Будь завжди посередині між пеклом і раєм. Хай твій власний шлях проляже МІЖ ВИСОКИМ Й НИЗЬКИМ, поміж радістю й печаллю, далеким і близнким. В СВІТІ ніщо просто так не буває, сила природна - напрямок має, з густого в пусте вона прибуває, де переважить - ЗВІДТІЛЬ убуває. Якщо ждеш ти допомоги - то звертаєшся до Бога. Перш ніж в нього щось прохати, щось у жертву маєш дати. Деревина дасть тепло, як її спалити. Із зерна зросте стебло, як його полити. Із порожнього в пусте перелить не зможеш. Як нам в себе повірити - научи нас Боже. Сотворив Бог землю, сотворив і тебе. Спробувать творити тобі також треба. Як із псалма оцього що-небудь пізнаватимеш, себе, сіромаху, до Неба наближатимеш. Дві ЗМІЇ клубком сплелися, одна другу поглинає. Одна змія Смертю зветься, а друга змія Любов. Завжди прагни до любові. Смерть тебе сама спіймає. Йдучи в бій, готуйсь до смерті, якщо ти любов знайшов. Вільно в небі пролітає без кордонів птиця. Де б, коли б, і як не жив би -Лицар завжди Лицар. Кругом люди однакові: однаково б'ються і кохають, і страждають, плачуть і сміються. Вчитися хорошому в будь-кого не сором, та дивитися на світ маєш власним зором. Між сил протилежних натягнуто нитки, з яких зіткано світ: Сонце і Місяць, Чоловік І Жінка, День і Ніч, Собака і Кіт. Йди як можеш - та не навмання, накопичуй помалу знання, І тоді льодяная гора на вершині вогнем засія. І тоді почнуть творити справжнії дива швидкі ноги, сильні руки, світла голова! Крона дерева корінням широка, висота - глибиною висока. Скористалась вража сила братерським роздором Ой, давно вже лицарі не молились хором. Козаків порозганяли по усьому світу. Їх мистецтво вже забули їх ріднії діти. Так вже давлять рід козацький враги-супостати, що ні погерцювати, ні погопакувати. Хіба що цю лицарську пісню пошепки алівати, з вуст в вуста від діда внукам її передавати, та кращих часів чекати й над псалмом цим міркувати. І хай кожен віру має, що все лицарство славне українське в коло посідає І душі свої козацькії хрестом воз'єднає. Дніпро сивий як послухав цю лицарську пісню Мамая, до річок українських стиха шепоче-промовляє: "Якщо козак Мамай жив-здоров, ще й пісню про Колохрест співає -значить земля ця іще не вмирає. Пошли, Господи, народу вкраїнському намногая літа до кінця віка!"
0
